Таня Власова «І вона говорила йому..»

і вона говорила йому — я важу мільйони тонн, складаюсь із гороскопів та інших небесних знаків. він відвертався і думав — я ж їй взагалі ніхто. для чого мені це слухати, навіщо мені це знати. вона з ним ділилась — знаєш, як часто сниться, ніби слово не можу зчитати із сотень літер. він закочував очі — Боже, яка різниця. я їй не вчитель, не батько, я їй навіть не лікар. ще вона часом лякала його найгіршим: я не знаю, хто я сьогодні — чи ця, чи та. іноді навіть писала для нього вірші. він вдавав, що читає, та ніколи їх не читав. він не слухав, але прикидався таки уміло, а з часом і прикидатися перестав. і одного дня вона це все зрозуміла і замовкла, як замовкають старі міста. ця історія, мабуть, не більше ніж випадковість. в цьому світі, ви скажете, і не таке бувало. але він намагався ще довго знайти її голос. і йому до кінця життя його бракувало. Автор: Таня Власова