ЗІЛ-131: Чи стала ця вантажівка легендою?

Історія легендарної армійської вантажівки Якщо ви шукаєте пам’ятник радянській мілітарній параної та безглуздій економіці, то перед вами абсолютний чемпіон — ЗІЛ-131. У цій машині прекрасно все: хижа морда, дика прохідність, абсолютно кінський апетит мотора і, звісно ж, сотні тисяч наклепаних екземплярів у країні, де гроші рахувати так і не навчилися. Сьогодні інтернет завалений ностальгічними сльозами в дусі: «ЗіЛ-131 — шедевр, який згубив легендарний завод». Але чи справді 131-й став могильщиком заводу? І як він взагалі зявився на світ? Для відповіді варто зануритися глибоко в історію яка починається з класичної тези: «Совки знову щось поцупили у капіталістів». 1933 рік. Радянські інженери з гордістю «імпортозамістили» тобто скопіювали американський Autocar SA, начепивши на нього шильдик ЗИС-5. Але апетити росли: партії знадобилася машина з більшою вантажопідйомністю для армії. Рішення просте в своїй геніальності — взяти двухосний ЗИС-5 і прикрутити йому третю вісь! Так народиться ЗИС-6. Щоправда, мости для прототипів довелося взяти в американської контори — Moreland Motor Truck Company. Усім цим «кулібінством» займався інститут НАМІ, який тоді ще доношував стару назву НАТІ. Оскільки доріг у країні переможного пролетаріату не було, ЗИС-6 на пересічній місцевості почувався так собі. У 1936-му інженери спробували піти ірраціональним шляхом і зібрали напівгусеничний монстр «НАТІ-ВЗ» він же майбутній ЗИС-42. Танк із нього не вийшов, прохідність була наче непоганою але автомобіль усе одно залишав бажати кращого. І тут головний конструктор інституту, такий собі товариш Островцев, наважився прикрутити до ЗИС-6 ще й передній ведучий міст як у капіталістів». Так у 1937 році з цеху урочисто викотили прототип НАМІ К-1 з колісною формулою 6х6. Після випробувань комісія видала вердикт: «Машина їде там, де ЗИС-6 безнадійно тоне. Але є нюанс: двигун настільки кволий, що ледве тягне саме залізо, не кажучи вже про вантаж». Конструктори взяли прототип К-1 і облегшили його, просто викинувши важкий задній міст. Так з'явився легший повнопривідний 4х4 на ім'я НАТІ-К2. Не дивно, що це мало трохи кращу прохідність. Машину охрестили ЗИС-32 і швиденько прийняли на озброєння як артилерійський тягач. Встигли наклепати близько 70 штук, але настав 1941 рік, німці підійшли надто близько, і завод ЗИС у паніці поїхав евакуаційними ешелонами вглиб неосяжних російських боліт. Коли німці відступили і після першого шоку виробництво частково повернули до Москви, про ЗИС-32 вирішили не згадувати бо війна показала що напівгусеничні ерзаци — це глухий кут, а армії критично потрібен повноцінний колісний всюдихід 6х6 А зрозуміли совки цю істину, коли радянські військові спробували справжній інженерний делікатес — американський ленд-лізівський Studebaker US6 та інші буржуйські вантажівки. Студебекер виявився настільки космічним апаратом на фоні радянських возів, що керівництво видало ультиматум: терміново скопіювати «американця»! Заводу ГАЗ доручили зробити свій середньотонажний Студер, щоправда все закінчилося двовісним ГАЗ-51 а тривісна модифікація попри десятиліття намагань так у серію і не піде… а от майбутній ЗІЛ взяв за основу вантажівки International серії початку 40х років. після війни у московитських інженерів планувалось дати цивільним звичайну «двохоску» ЗІС-150, а для солдатів намалювати щось більш вантажопідйомне і прохідне на трьох ведучих осях Перший дослідний зразок зис-151 1946 року викотили з кабіною, яка була… абсолютною копією американського International. А на наступний дослідний зразок натягнули дещо переварену кабіну з Студебекера. Та і самі радянські історики у своїх мемуарах пізніше напишуть щиросердне зізнання. Для першого 151го все було знято з серійного Studebaker: глушник, радіатор, роздатка, карданні вали, мости, ручник, задня підвіска, колеса і навіть буксирний гак. Карбюратор і кабіна — від International. Радянським у цій машині, схоже, була лише червона зірка на капоті. На полігоні випробували два варіанти колес на задніх мостах: з одинарними та з здвоєними двускатними. Фізика дала однозначну відповідь: одинарні колеса на кожен міст — це топ. Машина йшла «слід у слід» переднім, опір був меншим, витрата пального — адекватнішою, а прохідність у грязюці — на голову вищою. Але у серію пішов варіант зі здвоєними колесами. Чому? По-перше, лампасні генерали хотіли свій радянський Студебекер. А по-друге — ЗІС-151 вийшов значно важчим за американського «донора», а нормальних широкопрофільних шин країна комунізму робити просто не вміла. Щоб ця переобтяжена туша не втопилася в першій же калюжі під власною вагою, довелося чіпляти ззаду по два колеса з кожного боку. З уніфікацією теж вийшла драма. Замість того, щоб мати спільні деталі зі своїм рідним братом ЗІС-150, 151й отримав диференціал, головну передачу і картер заднього моста від… горьковського ГАЗ-51. А деталі переднього моста — від ГАЗ-63. А звідки вони взялися на ГАЗі? Правильно: їх вже злизали і обкатали з усе того ж нещасного Studebaker US6.