Як були побудовані міста ВСЕСВІТУ ДЮНА, без води ? Чим надихались архітектори Аракісу на Землі.

Підтримайте мене на Patreon! Ваша підписка — це важливий внесок, який допоможе створювати ще більше корисного контенту для вас. Дякую всім, хто вже підтримав мене хоча б на один долар — ваша допомога дуже цінна. https://www.patreon.com/user?u=86946911 Або закиньте пару грн. на витрати для наступного ролику 🫶 https://send.monobank.ua/jar/8vCNaRwFi2 На Patreon я публікую унікальні відео та ексклюзивні матеріали, яких немає у відкритому доступі. Підпишіться і відкрийте для себе те, що вже доступно за посиланням: Patreon. «Дюна» – це наукова фантастика, отже постає питання: наскільки реальні та доцільні архітектурні рішення, згадані у творі? Чи наближені вони до тих, які б люди будували у подібних умовах? Для початку трохи заглибимося у деталі. Це допоможе краще зрозуміти, чому на Арракісі все було побудовано саме так. Отже, мешканцям планети доводилося жити під невблаганним сонцем. Серед піску та каміння. Постійно боротися з надсильними поривами вітру. Додайте сюди не надто приємних сусідів – моторошних піщаних червів – і перед вами постане повна картина Дюни. До речі, про червів. Не можу на них не зупинитися трохи детальніше. Адже, як не дивно, саме навколо цих створінь зав’язано сюжет твору. Вони – єдині у всесвіті можуть виробляти магічну речовину під назвою «спайс», також відому як «меланж». Магія спайсу полягає в тому, що ця субстанція збільшує тривалість життя, наділяє людей надприродніми здібностями. А ще тільки під кайфом від спайсу можливі космічні подорожі. Отже, винищити цих «красунчиків» – не варіант. Це призведе до зникнення найціннішої речовини у всесвіті, і все втратить сенс. Отже, що ми маємо? Планету, майже не придатну для життя через високі температури та сильні вітри. Планету, де життю людей загрожують не найприємніші істоти та існує небезпека загинути від спраги. І все ж, попри всі мінуси Дюни, її мешканці успішно виживають на ній. То як же їм це вдається? Розбираємося далі. Насправді про архітектуру Арракіса з книжки Герберта відомо не так багато. Основний факт полягає в тому, що місто Арракін, де відбуваються події, розташоване поміж гір. Вони слугують природнім щитом, що захищає поселення від вітру та палючого сонця. З того боку, де гір немає, мешканці побудували захисний мур. Таке планування перетворює Арракін на місто-фортецю, максимально захищене від несприятливих зовнішніх умов. Покі досить логічно. Під час перегляду «Дюни» Вільньова мені в очі впала одна невідповідність оригінальному твору. Герберт описує Арракін як густонаселене місто. Фільм же демонструє майже порожню територію. Звідси висновок: люди виходять на вулиці тільки вночі, ховаючись від високих температур у підземній частині міста. в цілком теж обґрунтоване рішення з погляду архітектури. Воно дозволяє вбити одразу двох зайців. По-перше, врятуватися від спеки, а по-друге – захиститися від піщаних бур. До речі, так міста й справді існували. Ба більше, існують і дотепер. Наприклад, на території сучасної Турції функціонувало підземне місто Деринкую́. Воно могло вмістити до 20 тисяч людей та вражало розвиненими системами вентиляції та водопостачання. Щодо сучасності, під канадським Монреалем є ще одне повноцінне місто – RÉSO. Його площа 12 км², в ньому 32 км пішоходних шляхів. А ще – з нього можна потрапити до наземних будинків, університетів, готелів, банків та інших громадських місць. Окрім RÉSO існують і інші підземні міста – в Японії, Великій Британії... Та сьогодні не про це. Повернемося до Дюни. В центрі архітектурного ансамблю фантазійного міста – Великий Палац, що є резиденцією правлячої сім'ї. За своєю формою він нагадує зіккурат – культову споруду Давньої Месопотамії та Еламу. Пояснень авторського задуму може бути декілька. Перше – це неймовірна велич споруди, що максимально відповідає її призначенню. Друге – знову-таки, захист від несприятливих погодніх умов. А саме, шквальних вітрів. Звісно, для захисту від поривів вітру швидкістю 750 кілометрів за годину однієї форми недостатньо. Щоб споруда не розсипалася, як картковий будиночок, при першій же бурі, для її будівництва необхідно використовувати міцні матеріали. Наприклад, бетон. Чому саме він? Тому що один з компонентів бетонної суміші – пісок – з надлишком є в пустелі. І тут варто нагадати – ми з вами подорожуємо у часі. Зараз – 10 191 рік. Люди перемогли машини зі штучним інтелектом і тепер мандрують галактиками, «заправляючись» спайсом. Як думаєте, чи далеко ступили технології? Думаю, нам з вами й не снилося, наскільки далеко. Тим більше, що навіть зараз, у скромному 2024, вчені вже вивчають можливості використання пустельного піску у будівництві. Ще у 2018 році винайшли біорозкладний матеріал Finite. Його формула не розкривається, але розробники заявляють, що він здатен цілком замінити класичний бетон. Отже, можна сміливо припустити, що за 20 тисяч років люди все ж таки навчаться будувати з піску, що є в пустелі.