РЕЦИДИВІСТ ПРИ ВЛАДІ. ІОАНН V ПАЛЕОЛОГ.ІСТОРІЯ ВІЗАНТІЇ (1354-1391рр) ПОДКАСТ

ТЕЛЕГРАМ - @Cathedralhistory КАВУСЬКА ДЛЯ КОМАНДИ - buymeacoffee.com/humster170s СПОСНОРСТВО КОМАНДИ - https://www.youtube.com/channel/UCbJYcslPOs7L9GcNhgrmxfA/join Іоанн V Палеолог зійшов на візантійський престол у 1341 році, коли йому виповнилося лише 9 років. Смерть його батька, Андроніка III, залишила імперію без досвідченого правителя. Регентами стали мати Іоанна, Анна Савойська, та патріарх Іван XIV Калека. Однак владу відразу оскаржив колишній соратник Андроніка III — Іоанн VI Кантакузин. Почалася громадянська війна (1341–1347), де обидва претенденти шукали підтримки зовні: Іоанн V — у Венеції та папства, а Кантакузин — у османів. Війна спустошила казну, а перемога Кантакузина змусила Іоанна V визнати його співімператором. Лише до 1354 року, після зречення Кантакузина, Іоанн V став єдиним правителем — але вже в імперії, яка ледве трималася. Правління Іоанна V (1341–1391) стало періодом фінансової агонії Візантії. Імперія, позбавлена доходів від втрачених провінцій, вдалася до масових позик у італійських держав. Венеція, головний кредитор, надавала кошти під заставу імперських реліквій і земель. Наприклад, у 1343 році регенти Іоанна V передали венеційцям королівські коштовності, включаючи діадему з діамантами, за позику в 30 000 дукатів. Відсотки за такими угодами сягали 5-7% річних, але Візантія неспроможна була їх погасити. До 1370-х сума несплачених боргів перевищила 100 000 дукатів, що зробило імперію "вічним боржником". Генуя, інший ключовий гравець, використовувала фінансову слабкість Візантії для експансії. Після захоплення Галати (1348) генуезці монополізували торгівлю Чорного моря, обходячи візантійські мита. Це позбавило Константинополь прибутків від таких товарів, як хліб, шовк і спеції. Натомість генуезькі банкири пропонували кредити під заставу островів. Так, острів Тенедос, заставлений Венеції в 1350-х, став причиною війни між Генуєю і Венецією (1376–1381), що ще більше підірвало економіку Візантії. До середини XIV століття Візантія втратила контроль над основними торговими шляхами. Експорт обмежувався вином, оливою та ремісничими виробами, тоді як імпорт (зброя, зерно, розкоші) оплачувався золотом, яке витікало до Італії та Османської імперії. Венеційські та генуезькі купці не платили податків, що зменшувало державні надходження. Навіть місцеві торговці переходили під "захист" італійців, щоб уникнути сплати мита. Після поразки у битві при Мариці (1371) Іоанн V визнав себе васалом османського султана Мурада I. Щорічна данина становила 3000 золотих монет, але навіть ці кошти доводилося позичати у венеційців або генуезців. До кінця правління імператора борги перед османами перетворилися на політичний інструмент: султан міг втручатися у внутрішні справи імперії, вимагаючи територій або військової підтримки. До 1391 року Візантія втратила економічний суверенітет. Державна скарбниця була порожня, а кредитори більше не вірили у спроможність імперії до сплат. Навіть родина Палеологів закладала особисті коштовності для фінансування двору.