Задонатить з озвученим меседжем на стрімі (щоб історії продовжувались):
https://send.monobank.ua/jar/5UhmPyMCer
https://donatello.to/wildfoxfilm
У травні 2007 року інупіатські мисливці витягли на кригу Аляски гренландського кита — і знайшли в його лопатці уламок гарпуна, викуваного в Нью-Бедфорді у 1880-х. Тварина носила в собі цей метал сто двадцять років. Вона старша за будь-який природоохоронний закон на планеті й пам’ятає океан, у якому майже не було людей.
Це історія про те, як людство навчилося вбивати найбільшу істоту, що будь-коли існувала на Землі — і що це вміння зробило з самим людством.
Ми почнемо з часів, коли кит був не здобиччю, а подією: викинутого на берег кита ділили за законом, і в англійського короля була голова, а в королеви — хвіст. Пройдемо через баскські вежі-вигляди й підводну археологію Лабрадору, де аналіз ДНК змусив музеї переписувати власні таблички. Зазирнемо в кубрик нантакетського китобоя, де людина підписувала контракт на сорок шість місяців і сходила на берег із двадцятьма п’ятьма доларами — а часто з боргом. Розберемо, як економіка китобійства трималася не на рабстві, а на винаході значно елегантнішому: на боргу як формі примусу.
Ми поговоримо про єдину індустрію в історії, яка породила власне мистецтво — різьблення на зубах кашалота, зроблене сажею з печі, у якій цього ж кита виварювали. Про забобони, які виявилися молодшими за поеми, що їх вигадали. Про порожні мармурові дошки в каплиці Нью-Бедфорда, на одній з яких написано, що людей «кит відбуксирував за межі видимості». І, звісно, про «Ессекс» — судно, потоплене кашалотом, чий екіпаж, тікаючи від уявних канібалів, став справжніми; і про роман, який виріс із цієї історії й за життя автора продався накладом у три тисячі примірників.
Далі — інші світи. Японський храм, де в поминальній книзі записано двісті сорок три кити з посмертними іменами. В’єтнамське село, де того, хто першим побачив мертвого кита, три роки тримають у жалобі як сина. Аляска, де кит не здобувається, а сам віддається — і віддається тому, хто живе правильно. Австралійська затока, у якій косатки півстоліття полювали разом із людьми за угодою, що мала власну назву — «закон язика».
А потім норвежець на ім’я Свен Фойн з’єднав в одному пострілі гарпун і гранату, і за одне покоління з полювання зник ризик — а разом із ризиком зникла й уся культура. Замість неї з’явилася одиниця виміру, у якій один синій кит дорівнює шести сейвалам, і звіт, у якому задекларовано чотири південні гладкі кити замість трьох тисяч трьохсот шістдесяти восьми. Найбільший китобійний плавзавод в історії людства був збудований у Миколаєві, базувався в Одесі й переробляв кита кожні двадцять хвилин, цілодобово.
Фінал цієї історії незручний. Промисел зупинили — а кити гинути не перестали: понад триста тисяч китоподібних щороку гине в рибальських снастях, близько двадцяти тисяч — під форштевнями суден, а сірий кит, символ перемоги 1994 року, торік дав рекордно мало телят, бо в Арктиці зникла його їжа.
Ми навчилися не полювати. Чи навчилися ми не вбивати…
Кілька годин перевірених фактів, висновків провідних дослідників і однієї великої історії. Приходьте.
💸Підтримати проект:
https://base.monobank.ua/8VP7GzpunWAZE9
https://www.patreon.com/wildfoxfilm
4441111062149269 – Visa (Монобанк)
5168 7456 0818 4880 – Master Card (ПриватБанк)
PayPal: wildfoxfilm@gmail.com
USDT TRON: TEAqoQK5huKhKDxHoYm4uZ39bVkCbPzH7t
“Розкажу Історію” в ТГ: https://t.me/wildfoxhistory
💙Фейсбук – https://www.facebook.com/wildfoxfilm
#history #історія #historyfacts
Будьте першим, хто прокоментує