Борис Мозолевський, Маленький Париж (фрагмент) (поезія українською) (2021)

Прийду колись, життям шаленим зморений, В твій тихий дім між містом і селом, Де двері за бамбуковими шторами Ще пам’ятають рук моїх тепло. Від заздрощів побліднуть всі Сальєрі, Коли, зачувши з вулиці мій крок, В передпокої голосно заллється, Як цуценятко радісне, дзвінок. І знов ножами серце перекраю, Задивлений у ті бузкові дні, Де твій портрет висить під пектораллю, Крізь роки посміхаючись мені… Невже я не учора розпрощався З ночами тими в місячній плавбі, Коли коронував тебе на царство, Під ноги вірші стелячи тобі? Згадай ті дні, як в присмерку червонім Я дим твого волосся цілував. І плавились мембрани телефонні, Мої тобі доносячи слова. А за вікном світились виногрона, І в кухлі розцвітали колоски. Й не пектораль була тобі корона, А дві в обіймах зведені руки… Якого ж ти іще запрагла раю? На чорне обернулось голубе. Не круточоле небо пекторалі — Життя безхмарне знадило тебе. А вітер ніс гусей по заозер’ю, І важко впали дві мої руки… Відплакали сльозами житніх зерен Залишені у кухлі колоски. Я більше повертатися не схочу Під дах твій, в той маленький твій Париж, В ті присмерки, у ті пекельні ночі, Де ти на серці зіркою гориш. Живи собі. Почни усе спочатку. З кимсь іншим, що лишилось, долюби. Хай стануть біля снів моїх на чати Вогні моєї гордої доби. Живи собі — я все вже вирвав з коренем. Я все збагнув! Я більше — не прийду. Розтала за бамбуковими шторами Твоя подоба в синьому чаду. 🕊️ Підписатися в інстаграмі: https://cutt.ly/OhAqPzO на ФБ: https://cutt.ly/GhAqSO4