Андрій Любка, Казав чоловік: Мені не бачити сонця... (поезія українською) (2021)

Казав чоловік: мені не бачити сонця, І дітей зустріну лиш біля могили. У тілі моєму – свинець і стронцій¸ Але смерть мене не зупинила. Його питали: якого чорта?! Чому тобі не сиділось вдома? Ти ж ніби людина другого сорту, Тебе ж роками борола втома? А він на це: страх пече і душить, І від безсилля мене все боліло. Крім зброї, у нас є мрії і душі. Людина складається не тільки з тіла. Режим стріляє в потилиці й спини, Убивають людей мисливські гвинтівки А все, що ми можем – палити шини. Україна бере початок з бруківки. Цвітуть на Майдані смерті тюльпани, Тріпочуть на вітрі криваві знамена, Вогонь облизує трупи і рани. Україна бере початок із мене. І знов питали: як снайпер поцілив, Як куля знайшла тебе в тьмі вечоровій? Він відповідав: Я приїхав із Сміли. В мене серце світиться від любові. Я не був героєм і хотів лише жити, Але пульс зупинився від пострілу ката. Навіть мертвим я не покину битву, Я й з неба вам буду допомагати. Лиш не зупиняйтесь, вставайте, боріться, Не може тривати вічно облога! Нас не зупинить жодна міліція, Єдиний наш вихід – це перемога! 🕊️ Підписатися в інстаграмі: https://cutt.ly/OhAqPzO на ФБ: https://cutt.ly/GhAqSO4