''Гайдамаки ГАЛАЙДА'' - ТАРАС ШЕВЧЕНКО / аудіокниги українською на Fox Books

Яремо! герш-ту, хамів сину? Піди кобилу приведи, Подай патинки господині Та принеси мені води, Вимети хату, внеси дрова, Посип індикам, гусям дай, Піди до льоху, до корови, Та швидше, хаме!.. Постривай! Упоравшись, біжи в Вільшану: Імості треба. Не барись". Пішов Ярема, похиливсь. Отак уранці жид поганий Над козаком коверзував. Ярема гнувся, бо не знав, Не знав, сіромаха, що виросли крила, Що неба достане, коли полетить, Не знав, нагинався… О боже мій милий! Тяжко жить на світі, а хочеться жить: Хочеться дивитись, як сонечко сяє, Хочеться послухать, як море заграє, Як пташка щебече, байрак гомонить, Або чорнобрива в гаю заспіває… О боже мій милий, як весело жить! Сирота Ярема, сирота убогий: Ні сестри, ні брата, нікого нема! Попихач жидівський, виріс у порогу; А не клене долі, людей не займа. Та й за що їх лаять? хіба вони знають, Кого треба гладить, кого катувать? Нехай бенкетують… У їх доля дбає, А сироті треба самому придбать. Трапляється, часом тихенько заплаче, Та й то не од того, що серце болить: Що-небудь згадає або що побачить… Та й знову за працю. Отак треба жить! Нащо батько, мати, високі палати, Коли нема серця з серцем розмовлять? Сирота Ярема — сирота багатий, Бо є з ким заплакать, є з ким заспівать: Єсть карії очі — як зіроньки, сяють, Білі рученята — мліють-обнімають, Єсть серце єдине, серденько дівоче, Що плаче, сміється, і мре, й оживає, Святим духом серед ночі Понад ним витає. Отакий-то мій Ярема, Сирота багатий. Таким і я колись-то був. Минуло, дівчата… Минулося, розійшлося, І сліду не стало. Серце мліє, як згадаю… Чому не осталось? Чому не осталось, чому не витало? Легше було б сльози, журбу виливать. Люде одібрали, бо їм було мало. "Нащо йому доля? треба закопать: Він і так багатий…" Багатий на лати Та на дрібні сльози — бодай не втирать! Доле моя, доле! де тебе шукать? Вернися до мене, до моєї хати, Або хоч приснися… не хочеться спать. Вибачайте, люде добрі: Може, не до ладу, Та прокляте лихо-злидні Кому не завадить? Може, ще раз зустрінемось, Поки шкандибаю За Яремою по світу, А може… й не знаю. Лихо, люде, всюди лихо, Нігде пригорнуться: Куди, каже, хилить доля, Туди й треба гнуться,— Гнуться мовчки, усміхаться, Щоб люде не знали, Що на серці заховано, Щоб не привітали. Бо їх ласка… нехай сниться Тому, в кого доля, А сироті щоб не снилась, Не снилась ніколи! Тяжко, нудно розказувать, А мовчать не вмію. Виливайся ж, слово-сльози: Сонечко не гріє, Не висушить. Поділюся Моїми сльозами… Та не з братом, не з сестрою З німими стінами На чужині… А поки що — До корчми вернуся, Що там робиться. Жидюга Дрижить, ізігнувшись Над каганцем: лічить гроші Коло ліжка, клятий. А на ліжку… ох, аж душно!.. Білі рученята Розкидала, розкрилася… Як квіточка в гаю, Червоніє; а пазуха… Пазухи немає — Розірвана… Мабуть, душно На перині спати Одинокій, молоденькій; Ні з ким розмовляти,— Одна шепче. Несказанно Гарна нехрещена! Ото дочка, а то батько — Чортова кишеня. Стара Хайка лежить долі, В перинах поганих. Де ж Ярема? Взявши торбу, Потяг у Вільшану.